 | Ви дивитеся журнал ![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif){kind=small} andrijlyubkaУвійти Створити рахунок у LiveJournal Дізнайтеся більше |
1. Які Ваші твори останнім часом перекладалися й видавалися за кордоном? Якими мовами?
Анатолій Дністровий
Анатолій Дністровий дуже наполягав, аби перед його відповідями на нашу анкету зазначалася: «Я не гідний». Розумійте як хочете, але автор завжди має рацію.
1. Які Ваші твори останнім часом перекладалися й видавалися за кордоном? Якими мовами?
Мене, наскільки знаю, майже не знають за кордоном, якщо не враховувати поодиноких читачів у Білорусі, Росії, Вірменії, Польщі та Німеччині. Але це всього лиш один-два десятки людей сумарно:). Зрештою, мене перекладали дуже й дуже мало, переважно поезію, на рівні скупих добірок. Тому достеменно нічого не можу сказати про те, як виглядає моя творчість іноземними мовами.
2. Хто був ініціатором цих перекладів (Ви самі, іноземна сторона, вітчизняні видавництва, спонсори, грантодавці…)?
Точно знаю, що не я. Наскільки пригадую, перекладом моїх поезій на вірменську опікувалося декілька моїх львівських друзів, які й знайшли перекладача. Так само й із кількома перекладами на німецьку.
3. Чи відомо Вам щось про іноземну рецепцію Ваших творів, а також сучасної української літератури загалом?
Мені відомо – та й то на рівні лаконічних згадок – що кілька людей у Польщі, Росії та Білорусі прочитали мої «Пацики» та «Місто уповільненої дії». Якщо чесно – мій «закордон» мене ніколи в принципі не цікавив, бо в іншому випадку я би поводився зовсім не так. Вже близько 15 років я до свого «шляху в світи» ставлюся фіолетово, то й жодних результатів не очікую. Не буду жлобом і зізнаюся, що інколи про таке мрію. Але я мрію і про «ланкрузер-90», щоб їздити на природу. Мрію, та не вірю:).
Смішно, коли автор «просуває» кудись чи у щось свої твори. Мені здається, що це твори мають «просувати» автора, а не навпаки. Якщо мої твори мене нікуди не просувають, значить вони нікому там не потрібні. І я цю істину сприймаю так само природно, як Божий день чи ранковий чай.
4. Що, на Ваш погляд, потрібно, аби українська література була повніше представлена за кордоном?
Треба, щоб культура була з я…ми, а не така кастрована як зараз. Про відвідини Польщі, Росії, Білорусі я не говорю, бо це вже як «сусідні області». А коли чесно, то з чим «повніше» представлятися? За два останні десятиліття Україна спромоглася лише на 5-6 нормальних художніх книг, які, до речі, не входять до числа перекладених за кордоном. Це моя така скромна, сумна і суб’єктивна думка.
Зрештою, чи маю я право кудись пхатися, якщо до світового літературного канону (чи канонів) не увійшли такі блискучі українські автори, як Євген Плужник, Григорій Чубай, Олег Лишега чи Василь Герасим’юк? Я не гідний.
текст тут: litakcent.com/2009/11/04/anatolij-dnistr
| ЕВРОПА: МАКСИМАЛЬНОЕ РАЗНООБРАЗИЕ НА МИНИМАЛЬНОМ ПРОСТРАНСТВЕ | |
| Перевод Елены Негоды
В то же время, европейские нации объединены общей судьбой, хотя каждая из них проживает эту судьбу по-своему. Поэтому история европейского искусства (живописи, литературы, музыки, архитектуры) похожа на эстафету, которую одна европейская нация передает другой. Полифоническая музыка зарождается во Франции, развивается в Италии, усложняется в Нидерландах, и достигает всей полноты выражения в Германии, в работах Баха. Развитие английского романа 18 века сменяется эрой французского романа, затем русского, и так далее. Динамизм многовековой истории европейских искусств невозможно представить без существования всех европейских наций с их своеобразным характором и опытом – вместе они представляют неисчерпаемый резервуар вдохновения. Я вдруг подумал об Исландии. Именно там, в 12 – 13 веках родилась литературная форма, на тысячи страниц – сага. В то время ни французы, ни англичане не стояли и близко к созданию такого текста на своем родном языке. Заставляет задуматься: первые сокровища европейской прозы были созданы самой маленькой нацией, в стране, которая и сегодня насчитывает менее 300 тысяч жителей. Слово “Мюнхен” стало символом капитуляции перед Гитлером. В Мюнхене, осенью 1938 года, четыре великие европейские нации – Германия, Франция, Италия и Великобритания – решали судьбу маленькой страны, и у этой страны не было права голоса. В другой комнате, два чешских дипломата просидели в ожидании всю ночь, пока их ранним утром не провели по длинным коридорам в зал переговоров. Там, усталые и зевающие Чемберлен с Деладье огласили их стране смертный приговор. “Далекая страна”, о которой “мы ничего не знаем” - эти слова Чемберлена, сказанные в оправдание жертвы Чехословакии, оказались на редкость точными. В Европе существуют малые и большие нации: одни решают судьбы за столом переговоров, другие сидят всю ночь в приемной в ожидании решения. Малые нации отличает не просто численность населения; их отличает что-то более глубокое. Само их существование не является неоспоримым фактом, но стоит под вопросом, связано с риском, они всегда должны быть готовы к обороне против Истории, против большей силы, которая с ними не считается, которая их не замечает. Поляков почти так же много, как испанцев. Но Испания – старая держава, ее существование никогда не находилось под угрозой. Поляков же История научила тому, что значит не существовать. Лишенные собственного государства, они прожили более века со смертным приговором. “Еще Польска не згинела” - первые слова их гимна, а в своем письме Гомбровицу, пятидесятилетней давности, Чеслав Милош пишет слова, которые ни в каком сне не могли бы явиться испанцу: “если через сто лет еще останется наш язык ...” |
Вже майже на виході, з усіма прощаючись,
Вона раптом тицьнула мені в руку якийсь папірець.
Я підморгнув по-змовницьки,
Вона вщипнула мене за сідницю.
Я провів її замріяним поглядом,
Дістав із кишені подарунок від неї,
Який виявився чеком з бару, на одній стороні
Зберігся ще теплий відбиток губ і номер телефону.
«Yes!» - сказав я собі і продовжив пити.
За тиждень, збираючись прати речі,
Той папірець знайшла моя дівчина.
Далі все відбувалося, як у класичному серіалі:
Я дивився футбол, матч майже закінчувався,
Наші тоді блискуче вграли росіян
(чи не-росіян, чи збірну якоїсь дружньої з Росією країни,
Правду кажучи, зовсім не пам’ятаю,
Хоча краще-таки, аби то були росіяни),
Я щось голосно викрикував,
А вона ввійшла до кімнати з питанням:
«І що це має означати?», показуючи
Той куртуазний папірець.
Я одразу все зрозумів
(з жінками завжди так – завжди одразу
Розумієш критичний ступінь небезпеки,
Сейсмологічні ризики, так би мовити),
І тому сухо відповів: «Вперше бачу»,
Поцілував у шию і знову втупився в екран телевізора.
А про себе думав:
Вибач, я не зміг поділитися з тобою любов’ю,
Прости, я відрікся від тебе швидше, ніж це зробив би Іуда,
Але дай мені ще один шанс,
Я обіцяю виправитися.
І зубритиму напам’ять, як вірші,
Всі твої дані, з номером телефону
Включно.
- Важко сказати, тому що американська поезія є надзвичайно різноманітною, українська - цікава, але не така різноманітна. Є американські поети, які постійно пишуть і ніколи не друкують своїх творів, читають один одному в якихось кав’ярнях. Є ті, хто публікується в окремих журналах, а є такі, що виступають тільки на відповідних вечорах. Це така багатоповерхова структура, якщо можна так сказати, що якоїсь об’єктивної картини я не можу назвати. Є американські класики, є поети (їх сьогодні називають «з акцентом»), перша мова яких є рідна, а друга – англійська. Вони починають писати англійською мовою і друкують свої твори англійською, знаю серед таких румунських поетів, російських. Це таке різноманітне явище, що його окреслити неможливо, але звичайно, що відмінність між українською і американською поезією є суттєва. Це навіть на рівні мови відчувається: англійська мова - логічна, а українська метафорична, барокова, більш, я б сказав, абстрактна.
Так, я зустрічався і навіть дружу з деким із американських поетів, це ж цілком природньо.
- Спробуйте окреслити напрям літератури. Чи не здається Вам, що вона щораз стає оголенішою, особливо молода література?
- Я так не думаю. Взагалі молода література - це здоровий вектор. Це імпульс, який показує зміни в суспільстві, у психіці, в якійсь культурі, субкультурі. Якщо існує оголена література, значить є ще вбрана, і напіввбрана (усміхається). Я не думаю, що цим треба перейматися. Я думаю, що це відбиває хронологію поколінь. Якщо справді зміщуються акценти на якесь смакування деяких речей: секс чи ще щось, то й для цього є свій читач. В Америці є багато романів, які є суто лесбійські, геївські тощо. Це нормально. Я не бачу в цьому проблеми. Кожен має свою нішу і те, що він хоче читати. Я думаю, що література не повинна мати табу. Ми вже досить мали тих табу - 70 років. І потім мали з цим проблеми. Міркую, що процеси переходу, які відбуваються в українському суспільстві, відображає і література. Зміни поколінь, які відбуваються в суспільстві, відображені і в літературі.
*мудро
читати далі:
bogus_zolai пише:Щойно via Сашко Бойченко до мене дійшов лист Богуміли Бердиховської (хто не знає – відома польська публіцистка і історик, одна з найактивніших діячок у сфері українсько-польського примирення). Вона пише таке:
«26 жовтня на «Каналі 24» я побачила рекламу «Львівського пива», в якій ішлося про Максима Залізняка, котрий 1768 року зібрав загін для боротьби з поляками і євреями. Коли реклама простежила шлях Залізняка до Умані, диктор повідомив, як Залізняк після кривавої різанини повісив на церковній вежі поляка, єврея й собаку, бо – дослівна цитата – «лях, жид і собака – віра однака». Без жодних коментарів, які уводили б у якийсь історичний контекст цю «народну мудрість». Задля того, щоб якось виправдати дії Залізняка, додано, що саме так висловлювався Богдан Хмельницький».
Хтось бачив цю рекламу? Якщо все так, як описано, то це якийсь понурий пиздець, глухота і остаточна втрата панування над смислами. Коли це не навмисна спроба заробити на використанні ультра-націоналістичного коду, то тоді абсолютне нерозуміння "використаного матеріалу". Але скажіть: скільки можна через розм’якшення мізків без кінця давати поживу всім хто, зацікавлений у тому, щоб виставляти українську державу у світі недорозвиненим ксенофобським утворенням, котре достойне дивитися на демократичну Європу винятково через колючий дріт? І скажіть: якому євреєві чи полякові, котрий живе в Україні, тепер полізе в горло це пиво?
І нарешті: ніякої Нацкомісії з моралі, ніякої експертної комісії Ради з питань телебачення і радіомовлення це не стосується? Чи вони реагують лише на сексуальні збудники?
«Над Івано-Франківськом таки відкрились брами неба»
(отець Роман Терлецький,
цензор фестивалю християнського міста
«Вгору Серця»)
Поведение любого европейца, будь он националистом или космополитом, обусловлено его отношением к своей родине.